Єдине, що потрібне для тріумфу зла, — це те, щоб хороші люди нічого не робили. Едмунд Берк
Багато століть Європа називалася християнською. Вона цим гордилася. Вона за це боролася. Вона за це платила високу ціну. Вона це пропагувала. Вона успішно експортувала християнство іншим народам. Робила це ревно та жертовно. Іноді навіть занадто. Іноді не по-біблійному. Але християнство Європи змінило світ. Воно принесло духовну та економічну цивілізацію десяткам держав. Воно створило Сполучені Штати, які збудовані на щирій вірі перших пілігримів, предки яких зуміли попри всі спокуси та помилки зберегти в суспільстві віру в Бога. Саме Новий Світ згодом узяв у бабусі-Європи естафету місіонерства. І саме Сполучені Штати у 20 столітті нарівні з Європою стали символом християнського суспільства.
І саме Америка та Європа 21 століття мовчки спостерігають, як християнство ржавіє у них вдома і ганьбиться в сусідів…
Коли перший місіонер (в сучасному розумінні цього слова) Вільям Карей відплив з Англії до Індії, яка стала для нього другою вітчизною, — це стало поворотним пунктом для змертвілого християнства. Це стало поштовхом для небувалої хвилі місіонерства, яке захопило усі християнські країни. Місіонери у ті часи були героями номер один. Їх зустрічали як національних героїв, їх бажав бачити вищий світ та королівські двори. І коли стало відомо, що в Карея сталася біда — згоріла друкарня та усі переклади — вся нація кинулася на допомогу…
Рік 2008. В індійському штаті Орісса невідомими був убитий лідер войовничої організації Вішва Хінду Парішад, який був крайнім противником християнства і прикладав усі зусилля для повернення християн в індуїзм. У вбивстві звинуватили християн. З тих пір там не втихає жорстоке гоніння на них. Їх виганяють з міст і сіл, будинки спалюють, їх вбивають, дівчат та християнських монахинь, які працюють в Індії, ґвалтують, священників закопують живцем у землю. Тих, хто не витримує такого тиску та знущань, змушують їсти коров’ячий послід, запиваючи коров’ячою ж сечею — такий там ритуал повернення в індуїзм. Ніхто не знає, скільки біженців ховаються в лісах або тремтять від страху в спеціальних пунктах — називаються цифри у кілька десятків тисяч, точно невідома кількість загиблих — від 120 до 1300 чоловік, ніхто не знає, скільки зруйновано приватних будинків та домів молитви. Влада неспроможна (або не хоче) щось зробити. Є факти, коли поліція брала участь у погромах та зґвалтуваннях. Церкви та місії, які послали своїх місіонерів в Індію, розгублені та не знають, що робити.
Європа ж та Америка мовчать. Не кидаються на допомогу, як за часів Карея. У них інші проблеми. Тепер найголовніше зберегти толерантність до нового, передового класу, на який покладають майбутні надії, — до гомосексуалістів. Поважні парламентарії, політики усіх рівнів вишукують шляхи захисту цих «несправедливо ображених» людей.
У листопадові дні, коли індійські екстремісти ґвалтують та вбивають християн, у Берліні судять молодого християнина, який назвав гомосексуалізм гріхом і засудив місцевого бургомістра за цей гріх. У багатьох країнах навіть стовідсотково християнські організації (в тому числі і церкви) не мають права відмовити у працевлаштуванні людині, яка є статевим збоченцем. Англія, стара добра християнська Англія, колиска місіонерства, заклопотана іншим — як зібрати кошти на рекламну кампанію, яка вже розпочалася у Лондоні. Там більше як 30 автобусів їздять з плакатами: «Скоріше всього Бога немає. Покинь турбуватися і зосередься на своєму житті».
Високоповажні мужі американських штатів наполегливо шукають шляхи «протягнути» закони про одностатеві шлюби. Каліфорнія вже прийняла такий закон, згідно якого у шлюбному свідоцтві замість слів «чоловік», «жінка» стоять слова «партнер А», «партнер В». Християнство на першому етапі зуміло відстояти свої права — закон відмінили. Але це спровокувало небувалу хвилю обурення. Гомосексуалісти в інтернеті оголосили про початок війни з християнськими церквами, закликаючи до погромів та убивств. Вже є перші результати. 9 листопада банда із 30 збоченців напала на християнську церкву у місті Ленсінг (штат Мічіган). Деякі з них пройшли у приміщення церкви, одягнуті як звичайні люди, інші, одягнуті в рожеве та чорне, біля приміщення били відрами та кричали в мегафон: «Ісус був геєм!». Вони несли перевернутий рожевий хрест і роздавали буклети перехожим. Присутні в залі гомосексуалісти зірвали криками зібрання. Згодом біля церкви одна пара зайнялася сексом. Поліція не вмішувалася. Боялися образити…
На християн, які намагаються протестувати проти узаконення гріха та беззаконня, дивляться як на диваків. Називають консервативними та відсталими. Багато конфесій, які зародилися після Мартіна Лютера та зробили духовну революцію в Європі, повернувши її до першохристиянства, сьогодні відкрито визнали содомський гріх, благословляючи шлюб гомосексуалістів у своїх храмах, висвячуючи своїх священнослужителів-геїв та лесбіянок у духовні сани. Вони відкрито підтримують своїх політиків, які цим займаються і це пропагують…
Справжні християни Азії та Африки ховаються в лісах, гниють у тюрмах, помирають від побоїв. Християнська Європа та Америка мовчать…
Хтось заперечить: але ж не всі християни пішли на компроміс з новими віяннями світу. Не всі. Але тих, хто не прийняв нових правил гри, чомусь не чути. А якщо й чути, то про це наважуються говорити пошепки, у своєму колі, побожно киваючи головами: «До чого світ дійшов, скоро вже кінець буде!» Тих, хто на весь ріст встають і голосом Івана Хрестителя кажуть правителям світу: «Ти не повинен так чинити», на жаль, одиниці. Істинні християни збиваються у групки, намагаються відгородити себе від впливу «нових вітрів», зберігаючи чистоту біблійного вчення. Часто це їм вдається. Але вони нічого не можуть змінити навколо себе. Нерідко навіть у власних родинах. Вони живуть у своєму власному світі, нехай навіть правильно-біблійному, але неправильному за суттю. Бо християнство існує серед грішного світу з єдиною метою: впливати на нього. Бути світлом. Бути сіллю. Бути дороговказом, коли світ збочує з правильної дороги. І — впливати на світ.
Відомий англійський політичний діяч та мислитель Едмунд Берк дуже точно і чітко сформулював причину поширення зла у своїй знаменитій фразі: «Єдине, що потрібне для тріумфу зла, — це те, щоб хороші люди нічого не робили». Найголовніша причина того, що відбувається сьогодні навколо нас, не у гріховності світу, не в тому, що грішники керують світом, а в тому, що праведники дозволяють їм це робити. В тому, що не моляться за свій народ, країну владу. В тому, що не протестують усіма доступними способами проти гріха та неправди. В тому, що не хочуть або бояться назвати гріх гріхом. В тому, що їхнє особисте життя далеко не світло. У тому, що просто нічого не роблять.
Україна ще пам’ятає комуністичний атеїзм, який душив, але не зумів задушити християнську віру. Тепер ми маємо свободу. Вона дісталася завдяки мужності наших батьків та дідів, їхнім молитвам. І — молитвам християн Європи. Так, саме вони десятиліттями молилися за християн Радянського Союзу. Щиро, ревно, не загальними фразами, а конкретно називаючи міста, церкви, прізвища. Тепер прийшла черга молитися нам за Європу. І за Індію. І за Ірак. За Кенію. За країни Середньої Азії. І за десятки інших країн, де наші брати та сестри борються за віру «до крові». І особливо — за Україну. Сьогодні у нас ще не діють содомські закони. Але можуть діяти завтра. Українське об’єднання геїв та лесбіянок уже звернулося через офіційний лист до представників влади та до голів усіх релігійних конфесій з проханням визнати їх право на існування. Поки що просять. Завтра будуть вимагати. Післязавтра — громити. Вже сьогодні Україна захлинулася у рекламі алкоголю та тютюну. Пиво стало невід’ємною частиною іміджу сучасної молоді. Телебачення цинічно пропагує насилля, культ сили та розпусту. Церква зобов’язана вимагати від влади законів, які бережуть духовне здоров’я нації. Церква повинна вимагати від своєї влади вплинути на владу країн, де є гоніння. Церква повинна…
Можна ще багато перераховувати, що вона повинна. Але перш за все вона повинна хоча б ЩОСЬ робити.
Бо сила й дієвість беззаконників — у безсиллі та бездіяльності праведників.
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 5599 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дуже актуальна публікація. за нашу свободу, за звільнення від засилля атеїзму та переслідувань молилися християни всього світу. Чи не прийшла пора і нам віддавати "борги"?
Поэзия : В Австралии на улицах Сиднея (стих Веры Кушнир) - Надежда Горбатюк Несколько лет назад в баптистской церкви в Кристал Паллас на юге Лондона подходило к концу утреннее воскресное служение. В это время в конце зала встал незнакомец, поднял руку и сказал: «Извините, пастор, могу я поделиться небольшим свидетельством?» Пастор взглянул на часы и ответил: «У вас есть три минуты.» Незнакомец сказал: «Я лишь недавно переехал в этот район, я раньше жил в другой части Лондона. Сам я из Сиднея, Австралия. И несколько месяцев назад я навещал родственников и прогуливался по Джордж Стрит. Это - улица в Сиднее, которая пролегает от бизнес кварталов до Рокса. И странный седовласый мужичок вышел из магазина, сунул мне в руку брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, пошли бы вы на Небеса?». Я был потрясен этими словами. Никто мне никогда этого не говорил. Я вежливо поблагодарил его и всю дорогу в самолете до Хитроу я был озадачен этим. Я позвонил другу, который жил неподалеку от моего нового места жительства, и, слава Богу, он оказался христианином. Он привел меня ко Христу. Я - христианин и хочу присоединиться к вашему собранию.» Церкви обожают такие свидетельства. Все аплодировали, приветствуя его в собрании.
Тот баптистский пастор полетел в Аделаиду в Австралии на следующей неделе. И десять дней спустя посреди трехдневной серии собраний в баптистской церкви в Аделаиде к нему подошла женщина за консультацией. Он хотел удостовериться в каком положении она находится перед Христом. Она ответила: «Я раньше жила в Сиднее. И всего пару месяцев назад я посещала друзей в Сиднее, и в последние минуты делала покупки на Джордж Стрит, и странный небольшого роста седовласый старичок вышел из дверей магазина, подарил мне брошюру и сказал: «Извините меня, мадам, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Меня взволновали эти слова. Вернувшись в Аделаиду, я знала, что в квартале от меня находится эта баптистская церковь, я разыскала пастора, и он привел меня ко Христу. Так что, сэр, я христианка.» На этот раз этот лондонский пастор был очень озадачен. Уже дважды за две недели он услышал одно и то же свидетельство.
Затем он полетел проповедовать в баптистскую церковь Маунт Плезант в Перте. И когда его серия семинаров подошла к концу, пожилой старейшина церкви повел его обедать. Пастор спросил: «Старина, как ты получил спасение?» Он ответил: «Я пришел в эту церковь в пятнадцать лет через Бригаду Мальчиков. Но я никогда не посвящал себя Иисусу, просто запрыгнул в фургон вместе со всеми. Из-за своей деловой хватки я достиг влиятельного положения. Три года назад я был в деловой поездке в Сиднее, и надоедливый несносный старичок вышел из дверей магазина, дал мне религиозный трактат (дешевая макулатура!) и пристал ко мне с вопросом: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Я пытался сказать ему, что я баптистский старейшина, но он меня не слушал. Всю дорогу домой до Петра я кипел от злости. Я рассказал это пастору, думая, что он поддержит меня, а мой пастор согласился с ним. Он годами волновался, зная, что у меня нет взаимоотношений с Иисусом, и он был прав. Таким образом, мой пастор привел меня к Иисусу всего три года назад».
Лондонский проповедник прилетел обратно в Великобританию и выступал на Кессекском съезде в округе Лэйк и рассказал эти три свидетельства. По окончании его семинара четыре пожилых пастора подошли и сказали: «Кто-то из нас получил спасение 25, кто-то 35 лет назад через того же мужчину небольшого роста, который дал нам трактат и задал тот вопрос».
Затем на следующей неделе он полетел на подобный Кессекский съезд миссионеров на Карибах и поделился этими свидетельствами. В заключении его семинара три миссионера подошли и сказали: «Мы спаслись 15 и 25 лет назад через тот же вопрос того невысокого мужчины на Джордж Стрит в Сиднее.»
Возвращаясь в Лондон, он остановился в пригороде Атланты Джорджия, чтобы выступить на конференции корабельных капелланов. Когда подошли к концу три дня, в течение которых он поджигал тысячи корабельных капелланов для завоевания душ, главный капеллан повел его на обед. И пастор спросил: «Как вы стали христианином?» Тот ответил: «Это было чудо! Я был рядовым на военном корабле Соединенных Штатов и жил распутной жизнью. Мы проводили учения на юге Тихого океана и пополняли запасы в доке Сиднейского порта. Мы с лихвой оторвались в Кингз-Кросс, я был пьян в стельку, сел не на тот автобус и сошел на Джордж Стрит. Когда я вышел из автобуса, я подумал, что вижу приведение: пожилой седовласый мужичок выскочил передо мной, всунул мне в руку брошюру и сказал: «Матрос, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Страх Божий обрушился на меня тут же. От шока я протрезвел и побежал обратно на корабль, разыскал капеллана, который привел меня ко Христу, и я вскоре начал готовиться для служения под его руководством. И вот под моим руководством сейчас свыше тысячи капелланов и мы сегодня помешаны на завоевании душ.»
Шесть месяцев спустя этот лондонский проповедник полетел на съезд 5000 индийских миссионеров в отдаленном уголке северо-восточной Индии. Человек, отвечавший за съезд, скромный нерослый мужчина, повел его к себе на незатейливый обед. Проповедник спросил: «Как вы, будучи индусом, пришли ко Христу?» Тот ответил: «Я находился на очень привилегированной должности, работал в индийской дипломатической миссии и путешествовал по миру. Я так рад прощению Христа и тому, что Его кровь покрыла мои грехи. Мне было бы очень стыдно, если бы люди знали, в чем я был замешан. Одна дипломатическая поездка занесла меня в Сидней. Перед самым отъездом я делал покупки, и, обвешанный пакетами с игрушками и одеждой для моих детей, я шел по Джордж Стрит. Обходительный седовласый мужичок вышел передо мной, предложил мне брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Я поблагодарил его, но это взволновало меня. Я вернулся в свой город и нашел индусского священника, но он не мог мне помочь, зато он дал мне совет: «Просто чтобы удовлетворить свое любопытство, пойди и поговори с миссионером в миссионерском доме в конце улицы». Это был судьбоносный совет, потому что в тот день миссионер привел меня ко Христу. Я немедленно бросил индуизм и начал учиться для служения. Я оставил дипломатическую службу, и вот я, по благодати Божьей, руковожу всеми этими миссионерами, и мы завоевываем сотни тысяч людей для Христа».
Наконец, восемь месяцев спустя, баптистский пастор Кристал Палас служил в Сиднее, в его южном пригороде Гаймейр. Он спросил баптистского служителя: «Знаете ли вы невысокого пожилого мужчину, который свидетельствует и раздает трактаты на Джордж Стрит?» Он ответил: «Знаю, его зовут мистер Генор, но я не думаю, что он все еще этим занимается, он слишком слаб и стар.» Проповедник сказал: «Я хочу с ним встретиться.»
Два вечера спустя они подошли к небольшой квартирке и постучались. Невысокий, хрупкий мужчина открыл дверь. Он усадил их и заварил чай, но был на столько слаб, что из-за дрожания расплескивал чай на блюдце. Лондонский проповедник поведал ему все истории, произошедшие за последние три года. Слезы текли по глазам невысокого старичка. Он сказал: «Моя история такова: я был рядовым матросом на австралийском военном корабле и вел распутную жизнь, но в моей жизни наступил кризис, я на самом деле зашел в тупик. Один из моих коллег, чью жизнь я буквально превращал в ад, оказался рядом, чтобы помочь мне. Он привел меня к Иисусу, и за сутки моя жизнь перевернулась, ночь превратилась в день, я был так благодарен Богу! Я обещал Ему, что буду делиться Иисусом в простом свидетельстве по меньшей мере с десятью людьми в день, как Бог будет давать мне силу. Иногда я был болен и не мог этого делать, но тогда в другие разы я наверстывал. Я не был параноиком в этом, но я делал это свыше сорока лет, а когда я вышел на пенсию, самым лучшим местом была Джордж Стрит – там были сотни людей. Я получал множество отказов, но многие люди вежливо брали трактаты. Сорок лет занимаясь этим, я до сегожняшнего дня ни разу не слышал об обращении хоть одного человека к Иисусу.»
Я бы сказал, что это точно посвящение. Это должна быть чистая благодарность и любовь к Иисусу, чтобы делать это, не слыша ни о каких результатах. Моя жена Маргарита сделала небольшой подсчет. Этот, не обладавший харизмой баптистский мужичок, повлиял на 146100 человек. И я верю, что то, что Бог показывал тому баптистскому проповеднику, было лишь самой верхушкой верхушки айсберга. Только Бог знает, сколько еще людей было приведено ко Христу.
Мистер Генор умер две недели спустя. Можете ли вы себе представить, за какой наградой он пошел домой на небеса? Я сомневаюсь, что его портрет мог бы когда-нибудь появиться в журнале Харизма. Вряд ли бы о нем когда-нибудь появилась похвальная статья с фотографией в журнале Билли Грэма «Решение», какими бы прекрасными ни были эти журналы. Никто, за исключением небольшой группы баптистов на юге Сиднея, не знал о мистере Геноре. Но я скажу вам - его имя было знаменито на Небесах. Небеса знали мистера Генора, и вы можете себе представить приветствия и красную ковровую дорожку и фанфары, которые встретили его дома!
