Облекитесь во всеоружие Божие, чтобы вам можно было стать против козней диавольских,
потому что наша брань не против крови и плоти, но против начальств, против властей, против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесной.
Для сего приимите всеоружие Божие, дабы вы могли противостать в день злый и, все преодолев, устоять.
Мы будем впереди, не повернём назад
А также никогда не станем в середину
Хоть стрел летят дожди и свирепеет ад
От страха нет следа. Хвала Святому Сыну !
Христос победил ! Христос победитель всегда !
К кресту пригвоздил. Весь грех без следа !
Духовные глаза, открыты и прозрели
Мы не боимся ран, они как ордена
Мы Бога образа ! Мы Духа менестрели
Для адских врат таран. Их участь решена !
Христос победил ! Христос победитель всегда !
К кресту пригвоздил. Весь грех без следа !
Закалимся огнём, но никогда не треснем
Чем расскалённей печь, тем горячее кровь !
Мы первые умрём, но первые воскреснем.
И вновь поднимем мечь — небесную любовь !
Христос победил ! Христос победитель всегда !
К кресту пригвоздил. Весь грех без следа !
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 3113 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
